Книгоманія 2017.

У бібліотеці с.Неліпино пройшов 1 етап конкурсу "Книгоманія 

«Книгомания 2017»

Торопитесь, торопитесь!

В «Книгоманию» включитесь!

В марте месяце опять

Конкурс любящих читать!

В Библиотеку Панча, в книжный дом

Приходите, мы вас ждем!

Книголюбы, книгочеи,

Приходите же скорее!

На нашем сайте почитайте,

Все о конкурсе узнайте…

Кто книги любит больше всех,

Тех ждет победа и успех!

І милосердному молюсь,
Щоб ви лихим чим не згадали…
Т. Г. Шевченко

У березні  вся світова громадськість відзначає-203 річчя від дня  народження геніального поета України – Тараса Григоровича Шевченка.

Протягом двох століть твори Шевченка активно друкувалися як в Україні так і поза її межами. З’явився величезний пласт літератури, яка досліджувала різноманітні аспекти многогранної Шевченкової творчості. Вітчизняні та зарубіжні шевченкознавці наводять різні думки і інтерпретації спадщини письменника, але майже всі, шукаючи ключ до його творчості, знаходять його в українській народній поезії.

«Шевченко як поет – це був сам народ, що продовжував свою творчість», «поезія Шевченка – безпосереднє продовження народної поезії», – проголошував, наприклад, М. І. Костомаров. Констатуючи повсюдне згасання народної поезії під тиском цивілізації англійський славіст В. Р. Морфіл бачив останні ії вогнища на Україні, а Шевченка називав «одним із останніх народних співців».

Думи народу, його сподівання і прагнення були для Шевченка тим джерелом, яке підтримувало в ньому полум’яний вогонь творчості. Ніхто з українських поетів з такою ніжністю не відбив у своїх творах невичерпну любов до свого краю, до свого народу, до чарівної української природи.

Т. Г. Шевченко підняв на найвищий рівень ту дорогоцінну духовну спадщину, яку протягом віків створювали українські безіменні генії – творці народних пісень. Він здобув українській літературі загальне визнання і гідне місце в ряду національних культур світу, і, за словами Рауля Чилачави, «одним із перших гарантував вічність своєму народові, своїй мові, своїй культурі».

           Бібліотека пропонує своїм користувачам.


                       Краєзнавчий куточок.

        

Увага .Нова книга.

Тематичні полички на цікаві теми.

Вас запрошує читальний зал.

Клуб за інтересом "Зелена варта" для дітей пропонує:

А вони вірили. Пам’яті героїв Небесної сотні

Віра, надія та любов  – три основні Божі чесноти.  Вони мали б бути фундаментом нашого життя, основою світогляду, через яку ми мали б сприймали усе довкола. Та чомусь, нажаль, у сучасному світі, часто панують зовсім протилежні настрої душі. Безвір’я, безнадія, ненависть, які ведуть цілі народи до загибелі. На щастя, та з Божої ласки, завжди є серця вірні Господнім настановам. Ті, які готові показати іншим шлях до світла, правди та істинної свободи.

«Небесна сотня» . Її число, на момент написання цієї статті, збільшилося до 102 чоловік. Події, які відбувалися на головному Майдані України,  з грудня 2013 по лютий  2014 року, явили нам цих героїв.

Ким були? До чого прагнули ? Вони не були,  ні екстремістами, ні терористами, ні фашистами. Звичайні люди, мирні громадяни, які вийшли, на так званий Євромайдан, щоб відстояти своє право на мрію. Учителі  та студенти, підприємці та журналісти, вчені та академіки, художники та музиканти, громадські діячі та прості робітники. Люди, які жили у різних куточках України. Такі здавалося б різні… Але – ні! Вони були схожими між собою. Дуже схожими! Схожими серцями, у яких , на перекір безвір’ю, безнадії та ненависті , що нав’язуються нам духом цього світу, жили віра , надія та любов. Віра – у перемогу добра над злом, правди – над неправдою та кривдою. Надія – на краще майбутнє для своєї країни, своїх дітей. Любов – до України, справжніми синами якої вони були , є і будуть.

Не легко плекати ці Божі чесноти у своєму серці у наш час.  У час, коли всі так звикли до тієї вдаваної стабільності та бояться її втратити. Звикли до неправди, яка панує всюди настільки, що її вже давно приймають за правду.  Звикли до злочинів, які наш зазомбований мозок вже рахує  за норму. А найголовніше, у час, коли нас уміло переконують, що це все добре і взагалі нічого змінити не можливо.

Повстати проти системи цинічної брехні та фальші є неабияким подвигом. На нього здатні тільки справжні герої. Встати, розправивши плечі і голосно сказати: « Я не згоден!», а не перешіптуватися по закутках, шукаючи винних.

Саме так вчинили воїни «Небесної сотні». Вони вирішили, що краще вмерти за правду, ніж все життя жити у брехні. Не чекали, поки зміниться “хтось” чи “щось”. Не надіялися на “когось”. Не ховалися за чужими спинами, чи “сотнею оправдань”. Вони почали із себе міняти цей світ із думкою: «Як не я – то хто ж». 

27 січня виповнюється 185 років від дня народження 

Льюїса Керролла.   

Керрол Льюїс (1832-1898), англійський письменник, математик, логік, філософ

Дитя із соняшним чолом
І дива спраглим зором!
Хай все змінилося кругом
І розділя нас море,
Ця повість — дар мій, знаю, вмить
Тебе, мій друже, звеселить.

       Спеціаліст в   галузі математичної  логіки та аналізу, Чарльз Латвідж Доджсон ввійшов в історію англійської дитячої літератури під псевдонімом Льюїс Керрол.
Чарльз ріс старшою дитиною в сім'ї, у нього було три брати і сім сестер.
     Коли Чарльз закінчив школу, батько отримав листа, в якому директор школи писав, що знання його сина вражаючі для його років.
    В Оксфорді, в коледж Крайст Черч (що означає Дім Христа) Чарльз Латвідж Доджсон вступив у віці дев'ятнадцяти років, а залишив його шістдесятирічним. В коледжі він провів сорок сім років. Майже сорок з них викладав математику.
     Як всі дорослі, що залишились в душі дітьми, він був занудою. А ще його вважали диваком. При своєму духовному званні диякона, без якого Чарльз Латвідж Доджсон не зміг би взагалі викладати в цьому коледжі, він захоплювався театром, був чудовим фотографом та дуже любив писати.
Доджсон списував цілі купи паперу. Це були щоденники, які Чарльз вів дуже пунктуально протягом усього життя.
       У 1855 році місце декана Крайст Черч Коледжу зайняв Генрі Лідделл. Він привіз з собою чотирьох дітей.
З дівчатками Лідделл Чарльз Доджсон дуже потоваришував. І хоч все життя страждав від невпевненості і нерішучості, а лекції читав рівним механічним голосом, він у присутності дітей ставав зовсім іншим.
     1 липня 1862 року під час прогулянки човном по невеличкій річці, що неподалік від Оксфорда, Доджсон почав розповідати дівчаткам казку про пригоди Аліси, названої так за ім'ям однієї з них — десятирічної Аліси Лідделл, що була його улюбленицею.
Казка дівчаткам сподобалась, під час наступних прогулянок і зустрічей вони неодноразово вимагали продовження. З щоденника письменника відомо, що він розповідав свою «нескінченну казку», а іноді малював своїх героїв у дивних ситуаціях, що випали на їхню долю.
       Згодом Аліса попросила Доджсона записати для неї казку: «Нехай у ній буде якнайбільше різних нісенітниць» — просила дівчинка. Що він і зробив, просидівши над рукописом всю ніч. І так як одну з дівчаток звали Аліса, Доджсон вибрав для написаної ним історії назву «Аліса в Країні Див». Коли через декілька років один з його приятелів наполіг на її публікації, він був ображений такою пропозицією. Як, він, професор математики Оксфордського університету, може оголосити всьому світу, що написав казку-нісенітницю для дітей? Тому казка і була опублікована під псевдонімом. Автор все життя соромився, що написав одну із найзнаменитіших книг у світі.
     Виконавши прохання маленької Аліси Лідделл, і написавши казку, Чарльз Латвідж Доджсон став Льюїсом Керролом. Керрол — це інший Доджсон — зовсім не той, що читав лекції з математики. Керрол — це якщо хочете, тільки дзеркальне відображення реального Доджсона, його друге «Я», його посмішка, що відкрила колись маленькій дівчинці Алісі загадкову, незрозумілу, дивовижну і зовсім ні на що не схожу Країну Див. Це було царство смішної, безглуздої, яскравої нісенітниці, в якому Керрол безтурботно грав словами, поняттями і навіть цілими літературними творами, створюючи неповторні, блискучі пародії.
      Так що не Чарльз Латвідж, а саме Льюїс Керрол відкрив «новий жанр» казок, що набагато фантастичніші, ніж казки Андерсена. Казок, дійсно, дуже-дуже англійських. До того англійських, що їх переклад на інші мови довгі роки був і на сьогоднішній день залишається дуже важкою, і майже, непосильною справою. І хоч Аліса давно мандрує по всьому світу, кругом вона залишається іноземкою: цікавою, яскравою, привабливою, але все ж іноземкою.
   І тільки на батьківщині — в старій добрій Англії — Алісу люблять набагато більше інших книг, давно розібравши її на численні прислів'я, приказки і з вдячністю повторюють ім'я її творця — Льюїса Керрола. Уже багато років, і не тільки в Англії, де «Аліса» є дитячою книгою номер один, але і у всьому світі, прекрасно знають ім'я її автора — Льюїса Керрола. Того самого Керрола, що був тільки посмішкою оксфордського викладача математики. Посмішкою, що півтора віку витає сама по собі, звеселяючи дітей і збурюючи розум поважних вчених.
        Популярність «Аліси в країні див» росла рік за роком і на сьогодні вона залишається одною з найулюбленіших дитячих книг в усьому світі.

      Коли святкують Тетянин день або Міжнародний день студента

У нашій традиції здавна повелося так, що ми дуже любимо збиратися в колі рідних і друзів, щоб щось святкувати. Після всіх новорічних свят в двері стукає Тетянин день День студента. Коли в Україні відзначають Тетянин день?

        День Тетяни та студентства: історія та традиції

Тетянин день, або День  студентства, який часто плутають з Міжнародним днем студента — це свято у народному календарі східних слов'ян і пам'ятна дата. Ця дата встановлена в пам'ять про мученицю Татіану Римську. У 1755 році імператриця Єлизавета Петрівна підписала указ про заснування Московського університету. Після цієї події Тетянин день свято також став вважатися символом народження університету, а трохи пізніше і Днем студента. Нагадаємо, що в Україні День студента відзначають 17 листопада, він же вважається Міжнародним днем студента.

     Тетянин день, коли відзначають, орієнтуються більше на слов'янську традицію святкування, де вшановують пам'ять ранньохристиянської мучениці, що зазнала тортур за віру при імператорі Олександрі в 3 столітті. Тепер свята Татіана є заступницею і покровителькою всіх Тетян. 25 січня всі Тетяни відзначають свої іменини. В церквах проходять богослужіння на честь мучениці Татіани, ставлять свічки за успіхи у навчанні. Цей день — чудова нагода привітати всіх Тетян і проявити приємні знаки уваги.

Інші назви дня у слов'янській традиції: Бабин кут, Солниш, Тетяна, Тетяна Водохресна. У Тетянин день 25 січня дівчата з допомогою хитрощів намагалися принадити женихів. Для цього вони розстилали у двері будинку спеціальний половічок. Хто про цей підстилка у свято повитирає ноги, той буде в будинку дівчини частим гостем.