Сьогодні виповнюється 215 років від дня народження О.С. Пушкина.
Пушкін і Україна
Дружина поета, Наталія Гончарова, була правнучкою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.
Пушкін був у близьких стосунках із українцями М. Маркевичем, М.Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав М. Гоголеві увійти в російську літературу. Він цікавився українським фольклором, мав у себе «Опыт собрания древних малороссийских песней» М. Цертелева (1819), «Малороссийские песни» М. Максимовича (1827) та його ж таки «Малороссийские народные песни» (1834), «Запорожскую старину» І. Срєзнєвського (1833), однак українська народна образність не знайшла майже ніякого відбитку в його творчості.
Перебування під час заслання в 1820—1824 в Катеринославi та Одесi, відвідування Києва, Кам'янки біля Білої Церкви, помістя Родзянків на Полтавщині, Бовтишки на Кіровоградщині) познайомило Пушкіна з українським національним життям і природою України.
Пушкін намагався вплинути на К. Рилєєва, щоб останній переробив свою поему «Войнаровський» в російському націоналістичному дусі, в цьому ж напрямку писав Пушкін свої нотатки «Історія Петра», де тенденційно висвітлено шведсько-російсько-українську війну 1708—1709.
Поему «Полтава», високо оцінену Миколою І, Пушкін написав у напрямку здійснення планів, навіяних йому царем, а також для демонстрації своєї відданості офіційній ідеології у зв'язку зі слідством проти нього. Завданням «Полтави» було довести «історичну закономірність» знищення української державності та створення Російської Імперії. В одичному плані оспівано велич Петра І, у мелодраматичному — заплановано постать Мазепи. Мазепа у нього «підступний», «лютий», «хитрий», «холодний», «згубник», «лукавий», «змій», у нього «чорні помисли», він носить у грудях «кипучу отруту».
П. Куліш підкреслював значення Пушкіна для української літератури. Пушкін впливав на нього як вишуканістю свого поетичного слова, так і великодержавною російською ідеологією. Шевченко своєю поемою «Сон» («У всякого своя доля») пристрасно заперечив пушкінську апотеозу Петербургу в поемі «Мідяний вершник».
Пушкіна перекладано на українську мову, починаючи з 1829 р. (Л. Боровиковський). Найкращі переклади 19 — початку 20 століття належать Л. Боровиковському, М. Старицькому, І. Франкові, М. Вороному. Серед радянських перекладачів найвизначніші П. Филипович, М. Зеров, М. Рильський, М. Бажан, М. Терещенко, Н. Забіла, В. Свідзінський.
Дружина поета, Наталія Гончарова, була правнучкою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.
Пушкін був у близьких стосунках із українцями М. Маркевичем, М.Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав М. Гоголеві увійти в російську літературу. Він цікавився українським фольклором, мав у себе «Опыт собрания древних малороссийских песней» М. Цертелева (1819), «Малороссийские песни» М. Максимовича (1827) та його ж таки «Малороссийские народные песни» (1834), «Запорожскую старину» І. Срєзнєвського (1833), однак українська народна образність не знайшла майже ніякого відбитку в його творчості.
Перебування під час заслання в 1820—1824 в Катеринославi та Одесi, відвідування Києва, Кам'янки біля Білої Церкви, помістя Родзянків на Полтавщині, Бовтишки на Кіровоградщині) познайомило Пушкіна з українським національним життям і природою України.
Пушкін намагався вплинути на К. Рилєєва, щоб останній переробив свою поему «Войнаровський» в російському націоналістичному дусі, в цьому ж напрямку писав Пушкін свої нотатки «Історія Петра», де тенденційно висвітлено шведсько-російсько-українську війну 1708—1709.
Поему «Полтава», високо оцінену Миколою І, Пушкін написав у напрямку здійснення планів, навіяних йому царем, а також для демонстрації своєї відданості офіційній ідеології у зв'язку зі слідством проти нього. Завданням «Полтави» було довести «історичну закономірність» знищення української державності та створення Російської Імперії. В одичному плані оспівано велич Петра І, у мелодраматичному — заплановано постать Мазепи. Мазепа у нього «підступний», «лютий», «хитрий», «холодний», «згубник», «лукавий», «змій», у нього «чорні помисли», він носить у грудях «кипучу отруту».
П. Куліш підкреслював значення Пушкіна для української літератури. Пушкін впливав на нього як вишуканістю свого поетичного слова, так і великодержавною російською ідеологією. Шевченко своєю поемою «Сон» («У всякого своя доля») пристрасно заперечив пушкінську апотеозу Петербургу в поемі «Мідяний вершник».
Пушкіна перекладано на українську мову, починаючи з 1829 р. (Л. Боровиковський). Найкращі переклади 19 — початку 20 століття належать Л. Боровиковському, М. Старицькому, І. Франкові, М. Вороному. Серед радянських перекладачів найвизначніші П. Филипович, М. Зеров, М. Рильський, М. Бажан, М. Терещенко, Н. Забіла, В. Свідзінський.
Немає коментарів:
Дописати коментар