26 квітня - Міжнародний день пам'яті жертв   чорнобильськоі катастрофи. 26 квітня 1986 року світ облетіла звістка про жахливу аварію на Чорнобильській АЕС, що завдала невиліковної рани українському народу. Смерч чорнобильської трагедії скалічив  долі та забрав здоров’я наших співвітчизників, залишивши після себе біль і порожнечу. Минають роки, але чорна віха Чорнобиля і сьогодні кидає свою тінь на долі мільйонів українців.  Багато наших співвітчизників брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, відроджували до життя забруднену радіацією землю. Розуміючи свою відповідальність перед майбутніми поколіннями, попри небезпеку вони просто виконували свій обов'язок, довівши всьому світові, що мужність і героїзм - не просто слова. І ми схиляємо голови перед подвигом тих, хто поклав своє життя у боротьбі з атомним пеклом. Щира пошана - тим, хто щодня бореться зі страшними хворобами, спричиненими катастрофою. Хай прийдешні покоління завжди пам’ятатимуть уроки Чорнобиля, щоб над нашою планетою завжди було мирне, чисте небо, а в оселях панував лише мир, щастя та добробут.

   Колись родючі землі тепер порожні, забруднені та мертві. Експерти не можуть впевнено сказати, коли цю землю можна буде використовувати для господарювання й життя на ній. Та безсумнівним залишається один факт: наслідки катастрофи переслідуватимуть нас ще багато років і негативно впливатимуть на здоров’я людей. Рівень захворювань зріс у десятки разів. Проблеми, породжені Чорнобильською катастрофою, лягли важким тягарем на економіку України. Ліквідація її наслідків стала одним із пріоритетних завдань держави. На сьогоднішній день на заражених територіях проживає більш як 200 000 чоловік. Точну цифру встановити важко, але одне ясно: усі вони потребують медичної допомоги. Грошей на ліквідацію наслідків аварії виділяється недостатньо, тому вчені не можуть продовжувати дослідження. Медичних працівників у зонах ураження катастрофічно не вистачає. Незважаючи на те, що загальний радіаційний фон із кожним роком знижується, дози опромінення людей не тільки не знижуються, але навіть іноді зростають.

Український народ за свою історію пережив безліч руйнівних природних і суспільних катаклізмів, у яких гинули мільйони людей. Незважаючи на це, нація розвивалася, протиставляючи темряві руйнації світлу радість оновлення за віковими законами все світу: на зміну ночі приходив день, зима змінювалася весною, підростали нащадки, які з новою силою вірили у життя. І кожен з нас, переживши особисті негаразди, щовесни вірить і сподівається на те, що доля до нас і наших родин буде милосерднішою, всі біди залишаться в минулому. Бо без віри у те, що завтра буде краще, ніж учора, мабуть, взагалі не варто було б жити.

Куди не глянеш — все мов нереальне,

 Стоїть край шляху дерево печальне,

 Гудуть дроти високовольтних ліній,

 Чорніє човен між розквітлих лілій

 Лежить село, неначе на картині,

 Біліючи хатами на долині.

 А в тім селі ні голосу, ні звуку

 І вікна випромінюють розлуку.

 І двері навхрест дошками забиті,

 І журавлі криничні сумовиті

 І тихий сад біля старої школи,

 І дітям в ній не вчитися ніколи.

 Навколо пустка і печаль біблійна,

 Навколо смерть, незрима і повільна.

 Чортополохом обрій заростає,

 Зело і квіти стронцій роз'їдає.

 І час пересипається пісками

 На полі, що шуміли колосками.

 А по ночах, трагічне і фатальне,

 На землю ллється світло астральне,

 І фантастичне, сіре мерехтіння

 Породжує примарливе видіння 

Людей, які від наглої біди

 Пішли із цього краю назавжди.

 Поволі слід за ними заростає,

 І дощ свинцевий землю засіває,

 І дно ріки вселяють блискавки,

 І, розметавши крила, ластівки 

Ширяють на Чорнобильських вітрах

, І чорні хмари навівають страх.