Зі святом , з Днем знань.

   День знань в 2016 році припадає на четвер, в цей день, 1 вересня, настає шкільна пора і тисячі першокласників вперше відправляються в школу. Цей час просочений щирими почуттями і ностальгією. Багато дорослих 1-го вересня згадують свої шкільні роки, старих друзів і найпрекрасніші моменти з шкільної пори.
       

***

Дорогі друзі!
Вітаю Вас із чудовим хвилюючим святом – Днем Знань!
Це день, із якого починається дорога в майбутнє для кожного з нас. Це день, що дає можливість дорослим повернутися у свої золоті роки, а учням і студентам – до своєї другої домівки – у школи та вузи.
Саме в День Знань ми з особливою теплотою згадуємо своїх вчителів й викладачів, їх неоціненну роботу розуму й серця. Щиро дякуємо вам, дорогі наші вчителі, – ми завжди залишаємося вашими учнями!
Усім, хто в цей День прийде до навчальних закладів здобувати знання, бажаю досягти своєї мети у житті, знайти взаєморозуміння з викладачами та батьками, зустріти добрих і надійних друзів. А особливо, нашим дорогим першокласникам – ніколи не зупиняйтеся на дорозі Знань, вона цікава і по-справжньому нескінченна!

Щасти Вам!

                            


                               У нашій бібліотеці завжди вам раді.

Чорнобильська катастрофа - катастрофа всього світу.

 Передісторія катастрофи

У 1996 р. виповнилося 100 років від часу відкриття французьким вченим Беккарелем явища радіоактивності.

Відкриття радіоактивного розпаду атомів, якій супроводжується виділенням ядерної енергії, стало початком переходу людства до атомного віку. Але ядерна енергія, яка виявилась, несла людству небезпечні біди.

Початок формування потужного науково-промислового атомного комплексу на території колишнього СРСР поклав створений у Москві (1946 рік) перший в Європі ядерний реактор. Було сформовано союзне атомне відомство – Мінатоменерго (раніше Середмаш) – всесильна, могутня і в достатній мірі одіозна організація.

Серед усіх трагедій, які пережило людство, чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров’я, психіку людей, їх соціальні, економічні і побутові умови життя.

Щоб глибше зрозуміти весь трагізм становища, в яке потрапили мільйони людей, знайти коріння цього всенародного лиха, повернемося трохи до історії чорнобильського регіону і діючої в ньому атомної станції. Чорнобиль – місто Київської області України – розташований на річці Прип’яті при впаданні в неї річки Уж. Він є одним з найстаріших слов’янських міст.

Перші літописні відомості про Чорнобиль належать до 1193 року. У 1362 році він був загарбаний Литвою. Після Люблінської унії 1659 року підпав під владу Польщі. Населення Чорнобиля брало участь у визвольній війні українського народу (1648-1654) під керівництвом Богдана Хмельницького. Після другого поділу Польщі (1793 р.) Чорнобиль у складі Правобережної України возз’єднано з Росією.

У 1923 році утворюється Чорнобильський район. Його центром стає місто Чорнобиль. У районі – 64 населені пункти.

На сході район омивається Київським водосховищем. Розташований у межах Польської низовини. Для поверхні району характерно чергування заплавних лучно-болотних типів місцевості та піщаних горбів та пасм.

На ім’я міста Чорнобиля (до ХІІ ст. Стрежев) була названа і атомна електростанція. все життя і діяльність Чорнобильської АЕС були пов’язані зі своїм ровесником – містом Прип’яттю.

Рішенням технічної ради Міністерства енергетики і електрофікації колишнього Радянського Союзу від 15 березня 1966 року пунктом будівництва Чорнобильського (Центрально-Української – такою була перша назва) АЕС було визначено село Копачі Чорнобильського району. А постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів республіки від 2 лютого 1967 року Центрально-Українська АЕС була перейменована на Чорнобильську атомну станцію.

Рішенням Міненерго СРСР за № 13 від 2 березня 1971 року було прийнято обгрунтовання збільшення потужності ЧАЕС до 4 млн. кВт. год.

У травня 1971 року будівельники ЧАЕС розпочали рити котлован під головний корпус І-го енергоблока. А вже 15 серпня 1972 року чашу котловану головного корпусу заповнили сотні учасників будівництва АЕС. Паралельно розгорнулися роботи по зведенню міста енергетиків – Прип’яті.

У ході будівництва першого, другого, а потім третього і четвертого реакторів масштаби робіт збільшувались. Визріло рішення про розширення ЧАЕС і доведення її потужності до шісти, а в перспективі і до дев’яти атомних реакторів.

Спорудження ЧАЕС і м. Прип’яті було оголошено Всесоюзною ударною комсомольською будовою.

1 серпня 1977 року о 20 год 10 хв була завантажена перша ТВС. 21 грудня 1978 року був введений дію 2-й енергоблок. 3 грудня 1981 року було здійснено пуск 3-го блока ЧАЕС. 31 грудня 1983 року почав давати перші кіловати електроенергії 4-й енергоблок.

На 1 січня 1986 року потужність 4-х атомних енергоблоків становила 4 млн. кВт і вийшла на проекті параметри. Треба мати на увазі, що 3-й і 4-й енергоблоки, що входять у другу чергу ЧАЕС, відносяться до 2-го покоління атомних електростанцій. Вони розміщувались не окремо один від одного, як 1-й і 2-й енергоблоки. а в одному приміщенні, які розділяються між собою тільки внутрішніми стінами.

Будівництво атомної електростанції і м. Прип’яті проводилося поспішно, що призвело до зниження якості робіт, креслень.

У статті «Не приватна справа», яка була надрукована в газеті «Літературна Україна» 27 березня 1986 року, журналістка прип’ятської газети «Трибуна енергетика» Л.А. Ковалевська висвітила те, що потенційно заклало фундамент ще більш страшної аварії, ніж та, що мала статись через місяць. Автор статті зосередила вогонь критики на недоліках будівництва 5-го енергоблоку, навела факти безвідповідальності і халтури: в 1985 році постачальники недодали 2358 т металоконструкцій; 326 т суцільного покриття, з браком близько 220 т металоконструкцій.

Ще в 1983 році у процесі фізичного пуску 4-го реактору ЧАЕС виявилось, що СУЗ (стержні управління захистом) вносять позитивну реактивність і тільки через 5 сек. починають збуджувати негативну. Але ж аварійний захист реактора повинен з першої миті вносити лише негативну реактивність. Нажаль 4-й реактор не пройшов усіх необхідних випробувань.

Помилки проектантів, обслуговуючого персоналу не рідко призводили до аварій і відмов обладнання. Тільки у 1980 році 8 раз зупинялись енергоблоки, в т.ч. з вини проектних організацій – дві зупинки, заводів-постачальників – три зупинки, обслуговуючого персоналу – три.

На думку ряду вчених і спеціалістів, місце для будівництва ЧАЕС вибрано невдало в багатьох відношеннях. Так, московський геофізик, доктор фізико-математичних наук Е.В. Барковський вважає, що ЧАЕС було споруджено на розломі земної кори у долині річки Прип’ять. У церковно-історичній хроніці описано руйнівний землетрус. що стався у Чорнобилі в 1530 році. З 1972 року через порушення гравітаційної рівноваги внутрішніх геосфер Землі прискорилося осьове розтягнення планети, що зумовило багато геофізичних змін, зокрема активізацію сейсмічності. Незадовго до аварії на ЧАЕС спостерігалися сильні деформації плити 4-го реактора, пов’язані з рухом границі розлому.

Ядерна катастрофа

В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року в ході проведення на 4-му реакторі ЧАЕС експериментів, пов’язаних з режимами роботи турбогенератора, виникла великомасштабна з глобальними наслідками аварія.

О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла відразу ж після вибуху, зупинилась. Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони. Утворився багатокомпозиційний розплав металу, що ділився.

Розвитку обстановки у ще більш загрозливому напрямку сприяло те, що на тих ділянках зруйнованого реактору, котрі були доступні для попадання зовнішнього повітря з киснем і мали температуру 1200-1500оС, загорівся графіт. Всього графітове завантаження складало 1800 т. Після вибуху водню в реакторі залишилося близько 800 т графіту.

Таким чином, створилась вкрай загрозлива ситуація, коли горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили.

За перші десять діб після фатальних чорнобильських вибухів із руїн 4-го ядерного реактора було викинуто радіації в декілька мільйонів разів більше, ніж під час найбільшої в історії атомної енергії аварії на американській АЕС «Трімай-Айленд» у 1979 р.

Завжди мудра природа зі своїми самозахисними функціями на цей раз ніби втратила пильність, послабила свій імунітет. Потужні вітряні потоки, що утворилися саме в цей час у чорнобильському районі, підхопили радіаційний циклон і він смертельним вихром пронісся над Україною, Білорусією, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, потім він погнав ядерні хмари в Німеччину, Нідерланди та Бельгію. Зловісні вибухи на 4-му реакторі посіяли атомну бурю і розкидали радіацію по різних напрямках і концентраціях. Рівні радіоактивного забруднення місцевості не завжди залежали від відстані до ЧАЕС. У Києві, наприклад, 30 квітня -2 травня 1986 року зареєстровані середні рівні радіації становили 1,4 мР/год. Ці рівні радіоактивного забруднення були приблизно в 100 разів вище фонових, тобто природних.

Радіонукліди проникали в землю, воду, рослини, вражали людей, все живе. Вже в перші після аварії дні в пробах зелені, яєць були виявлені такі радіонукліди, як йод – 131, рутеній – 103, 106, барій-лантан – 140, цирконій-ніобій – 95, церій – 141, 144, цезій – 134, 137. До кінця червня 1996 року значимість йоду – 131 в питомій вазі радіоактивного забруднення території знизилась на стільки, що ведучими за внеском в сумарну дозу радіоактивності стали довгоживучі радіонукліди – цирконій, ніобій, рутеній, церій, цезій. Одним із найбільш небезпечних і поширених радіонуклідів є цезій – 137.

На забрудненій радіонуклідами площі України спочатку було виділено три зони:

- зона відчуження (рівень радіації по зовнішньому кордону 29 мР/год). Площа 982 км2. Вона охоплювала ЧАЕС, м. Прип’ять, 15 населених пунктів, 4627 дворів, 4 колгоспи, 9 промислових об’єктів, 11 навчальних закладів, раніше там проживало 62 852 людей;

- зона відселення (20-5 мР/год). Її площа – 3320 км2, на які розміщено 23 населених пункти, 9969 дворів, 5 колгоспів і господарств, 8 промислових об’єктів, 27 навчальних закладів. Тут проживало 33 562 людини;

- зона жорстокого контролю (5-3 мР/год). Площа 1500 км2, 86 населених пунктів, 29 754 дворів, 2 колгоспи, радгоспів, 16 промислових об’єктів, 44 навчальних закладів. Тут проживало 46 200 людей.

Подвиг у Чорнобилі

В таких, надекстремальних умовах вступали в боротьбу з атомною трагедією десятки і сотні тисяч людей. Ось як про цю небезпеку писала газета «Правда»: «Не більше півтори хвилини можна працювати на даху, де розкидані сильні джерела випромінювання… Ні один механізм, ні найбільш досконалий робот не в змозі діяти тут – «вони зходять з глузду». І ось ідуть добровольці… Повільно, ой як повільно тягнуться секунди, і ми стаємо свідками того, як народжується подвиг.»

В ту суботню ніч 26 квітня першим вступив у битву з атомним вогнем склад караулу воєнізованої пожежної частини № 2, який здійснював охорону ЧАЕС. Почалось найбільш героїчне в історії пожежної охорони світу бойове розгортання і протистояння людей атомній стихії. З перших хвилин після вибуху на четвертому реакторі та локалізації аварії разом з пожежними мужньо боролись працівники ЧАЕС. Перебуваючи в епіцентрі катастрофи, вони не залишили робочі місця. Ризикуючи своїм життям, енергетики робили все, що було в їх силах, щоб врятувати атомну станцію від ще більш небезпечних руйнувань.

Ряд учасників ліквідації наслідків аварії одержали надто велику дозу опромінення, не сумісну з життям Людський організм не був спроможний витримати такого потужного радіаційного удару, який він прийняв на себе в перші хвилини і години боротьби. Про це свідчать останні драматичні дні і години їх життя. «Я була у чоловіка за день до смерті (мова йде про працівника ЧАЕС О.Акімова, який лікувався в московській лікарні), - розповідала його дружина. – Він вже не міг говорити. Але в очах був біль. Я знала. він думав про ту кляту ніч, програвав у собі знову і знову… Він отримав дозу 1500 рентген, а можливо і більше, і був приречений. Він все більше чорнів і вдень смерті лежав чорний, як негр. Він весь обвуглився, помер з відкритими очима…».

Драматизм чорнобильської катастрофи не піддається ніякому виміру. Ядерному удару зазнавалися все нові території, небезпека радіоактивного ураження загрожувала масам людей. всьому живому.

Особливу велич подвигу, який здійснили пожежні і працівники ЧАЕС 26 квітня 1986 року, надають дві обставини:

Перша – пожежні і енергетики своїми діями відвернули страшну загрозу від мільйонів людей. Страшно уявити. які наслідки могли бути. якби герої Чорнобиля не ліквідували небезпеку, що на нас насувалась. Ці люди виконували найбільш відповідальну роботу на нашій планеті. За значимістю ці дії невеликої за кількістю мужніх людей не мають собі рівних у людській історії.

Друга – співробітники пожежної охорони і працівники АЕС, які боролись з вогнем і радіацією, виявили безмежний героїзм і надлюдські можливості в самому ядерному пеклі.

Трагедія і подвиг Чорнобиля сколихнули світ, викликали до життя хвилю милосердя, бажання мільйонів людей допомогти перебороти спільну біду. В район горя вдень і вночі прибували робітники, інженери, вчені, спеціалісти різних галузей народного господарства, співробітники органів внутрішніх справ, державної безпеки, прокуратури, воїни армії.

 

             

           У вінок Кобзаря ми вплітаємо майбутнє

         Шановні читачі На початку весняної пори ми вшановуємо Великого Кобзара, світоча українського народу Тараса Шевченка. 9 березня минає 200-а річниця від його дня народження, а 10 березня – 155 роковини смерті.
Ці дві дати – світла і трагічна – в уяві кожного українця переплітаються у вінок щемної синівської любові до нашого духовного батька, людини-велета, котра все життя поклала на вівтар служіння своєму народові, його захисту й возвеличення. Глибинний зміст містить знамените кредо поета, котре й нині не втрачає своєї актуальності:

Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.

Життя Великого Кобзаря є прикладом свідомого вибору людини, яка обрала нелегку, сповнену випробувань і боротьби дорогу служіння рідному народові.
Вся творчість Тараса Шевченка пронизана гарячою любов’ю до рідного краю. Його думи та полум’яне слово відображали прагнення трудового люду до кращої долі.

Великий Кобзар став знаковою особистістю не лише української, а й світової літератури, здобувши право на безсмертя. Тому навіть через віки не міліє, а прибуває джерело людської шани та поваги до нього.

Тож нехай святе поетове слово об’єднає всіх українців, незалежно від їх поглядів і переконань, задля щасливого майбутнього України.

Пам’ятаймо заповіт Траса Григоровича Шевченка бути єдиною дружньою родиною!  
        

          ...Я в серці маю те , що не вмирає.

                         

Леся Українка (1871—1913)

 

       Леся Українка (1871 – 1913) – найславніша українська поетеса, послідовний та енергійний борець за утворення українського народу, за його консолідацію в політичну націю. Вся сукупність її творів – це образ ідеальної землі, земного раю, що зветься «Україною». З’явився цей образ – і цілі маси людей збагнули, що вони не просто обивателі, а українці, що це звання їх зобов’язує, що їм є за що боротись і віддавати життя.

Як кожен ідеал, цей образ не може бути повністю втіленим у земному житті, але він і сьогодні зобов’язує нас випростатись і вірно служити тій високій ідеї, що зветься «Україною».

 

                

Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень...
Леся Українка

Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач) — геніальна українська поетеса, яку називають дочкою Прометея за її художнє слово, сповнене волелюбності й оптимізму, за силу духу і романтичність її непересічної особистості. Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинськомув інтелігентній сім'ї. Дитячі роки Лесі минули на Волині— в Луцьку та селі Колодяжному Ковельського повіту, куди переїхала сім'я Косачів. У родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання російською, англійською, французькою, італійською та іншими іноземними мовами. Діти (а їх було шестеро) змалку ходили в національному одязі, співали народних пісень, гралися разом із сільськими ровесниками.

У дитинстві Леся найбільше товаришувала з братом Михайлом, який на півтора роки був старший за неї. Мишко рано відчув потяг до книг і навчив чотирирічну сестричку читати разом з ним. Косачі любили слухати класичну музику, самі грали на різних музичних інструментах. Леся чудово грала на фортепіано, та ще й складала музичні твори.
У десять років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, тому відвідувати школу не могла, на жаль, мусила відмовитись і від музичних занять: у 1883 році було прооперовано ліву руку. Згодом вона напише автобіографічний вірш «До мого фортепіано», в якому виллє свою журбу:

Завдяки самоосвіті Леся стала високоерудованою людиною, вивчила більше десяти мов. Великий вплив на творче становлення поетеси мала родина, передусім — письменниця й фольклорист Олена Пчілка і дядько — видатний діяч культури Михайло Драгоманов. У 19 років вона написала для молодшої сестри книжку Стародавня історія східних народів».\

У 1893 році у Львові вийшла перша збірка поезій Лесі Українки «На крилах пісень», яку високо оцінив Іван Франко. Друга поетична збірка «Думи і мрії» — побачила світ у Львові в 1899 році. її відкривала поема «Давня казка», з якою ви ознайомитеся і з'ясуєте роль митця і мистецтва в суспільстві.До золотого фонду вітчизняної та світової літератур увійшли драматичні поеми Лесі Українки «Одержима» (1901), «Кассандра» (1907), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913), «Бояриня» (1913), в яких письменниця підносить ідею свободи особи та свободи суспільної. Вершиною творчості Лесі Українки стала драма-феєрія «Лісова пісня» (1911). Її вірним побратимом і чоловіком став відомий український фольклорист Климент Квітка, з яким вона одружилась у 1908 році. Леся Українка в останні роки свого життя часто їздила на лікування до Криму, Італії, Єгипту, Грузії.

Померла письменниця 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

У 1971 році за рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО 100-річчя з дня народження Лесі Українки святкувалося в Усьому світі.
За кращі твори для дітей у галузі літератури, живопису і театрального мистецтва з 1972 року присуджується премія Члені Лесі Українки.
Се талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності... «Крила пісні» для Лесі Українки — це не поетична Фраза, а потреба душі... (Микола Євшан).

 

         

 

 

 

 

                 Памятай про Крути:98 років історії.

Гортаючи сторінки підручника з історії, дуже легко провести паралель між подіями сучасності та тими, що відбулися у нашій державі майже 100 років тому. Як і тоді, Україна у вогні та сльозах втрачає найкращих синів свого народу. У 1918 році під Крутами 300 молодих хлопців стали на захист власної держави і віддали за неї життя. Взявши в руки зброю, юнаки хоробро захищали свою землю. Сьогодні ж українці знову змушені боротися за Батьківщину зі зброєю в руках. Зовсім юні хлопці та дорослі чоловіки вирушають на жорстоку і несправедливу війну, часто - добровільно, аби захистити свою державу,  родину від російських окупантів. Історія має здатність повторюватися. Проте ми пам'ятаємо про Героїв, які поклали душу і тіло за Україну. До Дня пам'яті Героїв Крут пригадаємо, як це було та чому важливо пам'ятати про цей день. Нерівний бій між студентами та п'ятитисячною більшовицькою армією 29 січня українська громадськість відзначає День пам’яті героїв Крут. 98 років тому молоді захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху. На рубежі 1917-1918 рр. розгорнулася інтервенція російсько-більшовицьких військ в Україну. Керівництво УНР мусило вислати проти неї переважну частину своїх військ. Тоді ж було створено загін із числа добровольців (студенти, гімназисти), який було направлено для зміцнення оборони залізничної станції Крути під Ніжином. 29 січня 1918 року ця молодь під тиском переважаючих сил російських більшовиків опинилася у центрі бою без належної підтримки, але не відступила. 300 оборонців Крутів полягли смертю хоробрих. Нечисленні полонені були закатовані. Дивом врятувалися одиниці з числа добровольців. Цей подвиг став символом героїзму української молоді у боротьбі за незалежну Україну. 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із майже 5-тисячною більшовицькою армією, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі. Бій тривав лише п'ять годин. У полон було захоплено і потім розстріляно 28 юнаків. Ціною свого життя юні герої зупинили наступ ворога на два дні. Тіла загиблих героїв були перевезені до Києва і поховані на Аскольдовій могилі – старовинному кладовищі на Дніпровському схилі. Фото, яке прийнято вважати за знімок перепоховання загиблих під Крутами студентів Від часу відновлення державної незалежності України у 1991 році щороку біля цієї могили, а також на місці бою під Крутами 29 січня відбуваються заходи пам’яті. Офіційно День пам’яті героїв Крут почали відзначати після того, як 29 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут».