Той, кого не можливо забути: або про Шевченка, творчість, Україну і нас (відео)

Обніміться ж брати мої, Молю вас, благаю! Тарас ШЕВЧЕНКО "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." З першими днями календарної весни наближаються Шевченківські дні. Саме 9 березня 1814 р. народився Тарас Шевченко - найвідоміший український поет, письменник, художник, скульптор, громадський діяч, мислитель... Шевченко - це класика. Шевченко - це драматизм. Шевченко - це сучасність. Шевченка знають. Шевченка читають. Шевченко й надалі актуальний. Кілька століть опісля. Це те, чого час не змінює.   Майже двісті років віддаляють нас від життя Великого Тараса, проте його вірші, заклики, думки досі живуть у наших серцях, залишаються актуальними.                             Свої вірші Т. Шевченко називав "думками", "думами". Будучи далеко від України, в холодному, похмурому Петербурзі, поет сумував за рідним краєм, вболівав за його долю, страждав від того, що українці, а серед них і його рідні, знаходяться в панській неволі, терплять приниження та знущання. Шевченко хоче хоч словом підтримати і своїх земляків, нагадати їм про славні традиції козацької вольниці. Він став на захист жебраків, покриток, усіх тих, кого доля не милувала, і сподівався, що "найдеться дівоче серце, карі очі. Що заплачуть на сі думи", тоді він буде щасливий. Своє палке слово, "квіти", "діти" поет посилає на захист скривджених, на славу своєї неньки України: "В Україну ідіть, діти, В нашу Україну".      Думи мої, думи мої (скорочено) Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило. Поливали сльози... чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі?.. Не питали б люде, що в мене болить, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком — люди не побачать. То й не засміються... Не втирайте ж мої сльози, Нехай собі ллються. Чуже поле поливають Щодня і щоночі, Поки, поки... не засиплють Чужим піском очі... Отаке-то... А що робить? Журба не поможе. Хто ж сироті завидує — Карай того, боже! Думи мої, думи мої, [1839, С.-Петербург]                   22 травня 2005 року за ініціативи українського поета Володимира Цибульки, у Каневі на Майдані Свободи відбувся грандіозний фестиваль "Кобzar forever". Ідея фестивалю полягала у сполучені традиційного фольклору із сучасною музикою. На фестиваль були запрошені: гурти "Сад", "Кому Вниз", "Мертвий півень", "Фата Моргана", Сестри Тельнук та інші. Деякі з цих пісень вдалося знайти на Youtube.com. Вивчання Шевченка через соціальні мережі - одна з тих цікавих ідей, результат якої повинен бути тільки позитивним. Шевченко на youtube. Шевченко в контактах. Шевченко на facebook. Неймовірно. Новий підхід, новий формат.      Ті ж самі вірші, такі знайомі слова... Поезія, яка не старіє. Ті ж самі мрії і сподівання. Про дім, про сім'ю, про дітей, про кохання. Просто. І надалі так бажане всіма. Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина. Любо, любо стало, Пташечка зраділа І защебетала. Почула дівчина І в білій свитині З біленької хати Вийшла погуляти У гай на долину. І вийшов до неї З зеленого гаю Козак молоденький; Цілує, вітає, І йдуть по долині, І йдучи співають. Як діточок двоє, Під тую калину Прийшли, посідали І поцілувались. Якого ж ми раю У бога благаєм? Рай у серце лізе, А ми в церкву лізеї Заплющивши очі, - Такого не хочем. Сказав би я правду Та що з неї буде? Самому завадить, А попам та людям Однаково буде. [Кос-Арал 1849] Надзвичайно колоритна пісня гурту Гайдамаки на вірш "Вже років 200" Чи не соромно нам за Україну? Скільки часу провели ми на бесіди і суперечки щодо того, хто керує і як керують нашою державою.    Стоїть в селі Суботові (скорочено) Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився. Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало; Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають, Що й за труди не находять! Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! На тій Україні, На тій самій, що з тобою Ляха задавила! Байстрюки Єкатерини Сараною сіли. Отаке-то, Зіновію, Олексіїв друже! Ти все оддав приятелям. А їм і байдуже. Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше. Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам... Може, й справді! Нехай і так буде! Так сміються ж з України Стороннії люди! Не смійтеся, чужі люде! Церков-домовина , Розвалиться... і з-під неї Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!.. [21 октября 1845, Марьинское ]      Причинна (скорочено) Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав. [1837, С.-Петербург] У таку страшну погоду на берег Дніпра виходить дівчина. Вона чекає свого коханого, що пішов у похід разом з іншими козаками. Вона збожеволіла від зілля, яке дала їй ворожка, щоб менше тужила за козаком. Дівчина — сирота, у неї було тільки одне щастя в житті — її коханий, але, мабуть, і його вона втратила. Від горя дівчині починає ввижатися, що з води виходять маленькі діти, дівчата. Вони співають, кружать навколо неї, сміються. Дівчина лізе на дерево, до самої верхівки. Дивиться униз — там її чекають русалки. Коли дівчина спустилася, русалки залоскотали її. Дівчина лежить під старим дубом при битій дорозі. В цей час повертається козак і бачить кохану. Він передчуває щось недобре. Побачивши, що кохана вмерла, "зареготавсь, розігнався — Та в дуб головою". Над могилою козака посадили явір та ялину, а над дівочою могилою — червону калину. Мотив сирітства є одним з основних мотивів ранньої творчості Т. Шевченка. У творі присутні типові ознаки романтичного світосприйняття: загибель обох закоханих, божевілля, демонічні істоти, що мають владу над людиною вночі. Крім того, події відбуваються на тлі розбурханої природи. Відео з концерту, присвяченого річниці з дня народження Т. Г. Шевченка, 2011р        Шевченко драматичний. Він манить. Своєю таємничістю, своєю простотою, колоритністю образів. Шевченко пише для усіх. Кобзар - це символ. Він в кожному домі. Томи віршів. Тих давно вивчених, і тих, котрих не пам'ятаємо. Життя однієї людини присвячене для стількох поколінь майбутнього... Хотілося б, щоб ця стаття по-новому відкрила творчість Кобзаря, щоб Шевченківські дні були приводом для переосмислення його творчості. І не тільки. Можливо, це добрий привід, аби хтось зазирнув у свої записники, у свої шухляди.         Можливо, це добрий час, щоб поділитися з друзями своєю творчістю. Якою б вона не була, не важливо, у якій формі. Час летить дуже швидко. І кожен написаний вірш, проза - чекають на свого читача, на своє визнання. Можливо, новий Шевченко є між нами.       Просто треба більше зважати один на одного, більше довіряти, і більше покладати надій. Тарас Шевченко не залишився у далекому 1861 році, він з нами - у віршах, малюнках, думах та піснях.       Закликаємо усіх ділитись тим, що наболіло. І якщо це поезія - нехай і вона знайде своїх читачів та любителів. Усім гарних та творчих Шевченківських днів.